Современный украинский язык - Горпинич В.О.
ISBN 5-11-004832-0
Скачать (прямая ссылка):
Префіксальні морфи об’єднуються (як і корені та суфіксальні) в морфеми на правах аломорфів і варіантів: 1) в- (ві-), у- (уві-): вгородити, вбігти, вібгати, але й вгребтися, вгризти; 2) від- (віді-), од- (оді-): відлетіти, відкинути, але відійти, одлетіти; 3) до- (ді-): долетіти, дійти; 4) з- (із-, зі-, ізі-, зо-): збігти, ізнизу, зізвати, зібрати; 5) о- (об-), обі- (як рівноправні варіанти): огородити і обгородити, озватися і обізватися, окреслити і обкреслити, обійняти і обняти; 6) під- (піді-): підвести, підняти, але підібрати.
Кількість префіксів, на думку вчених, буде зростати за рахунок префіксоїдів (В. М. Русанівський).
Кожний префіксоїд може стати префіксом, якщо він: 1) не вживається в мові як корінь; 2) не здатний знаходитися в постпозиції. Такої можливості, наприклад, не має морфема радіо, оскільки вона може бути в постпозиції, пор. Головрадіо.
48
Думка про те, що власне українські префіксоїди нечисленні (В. М. Русанівський), потребує уточнення. Крім тих прикладів, що наводить автор (все-----всеозброєння, напів----напівзабуття, перьио-------------------------------------першоелемент, пів-піввагон, півбар-
кас), “Інверсійний словник української мови” нараховує їх понад 210 (див. с. 779—780): високо-, військово-, вітро-, внутрішньо-, водо-, вузько-, горе-, дерево-, дрібно-, загот-, західно-, звуко-, золото-, ліво-, лісо-, мало-, паро-, першо-, сніго-, спорт-, срібло-, твердо- тощо.
Запозичені префіксоїди дуже поширені: аван- (,авансцена), авіа- {авіабаза), авто- (автобаза), агро-, аеро-, бі-, біо-, енто-, ізо-, ендо-, інтра-, нега-, мікро-, макро-, максі-, міні-, міді-, нео-, псевдо- тощо. Всього їх у словнику близько 150.
§ 20. ЗАКІНЧЕННЯ (ФЛЕКСІЯ)
У процесі мовлення одні морфеми у словах є постійними, інші — змінними. До постійних належать корінь, суфікс, префікс, постфікс, до змінних — закінчення. Слово може складатися лише з постійних морфем. Такі слова називаються невідмінюваними і мають чисту основу: бюро, швидко, вчора, двічі. Слова, що складаються з постійних та змінних морфем, називаються відмінюваними (парта, привокзальний, думають). Слів лише із змінними морфемами не буває. Отже, за постійністю/змінністю морфем слова поділяються на відмінювані (дієвідмінювані) і невідмінювані. У відмінюваних словах є закінчення (флексія), у невідмінюваних його немає.
Флексія — явище поліфункціональне. Воно виконує такі функції: 1) словотвірну — завершує процес творення відмінюваного слова як семантичної одиниці (скульпторка, посольство)', 2) граматичну — визначає частиномовну належність слова і виражає його граматичне значення (пор. зо-лот-о, золот-іїй, золоч-у); 3) формотворчу — є засобом творення словоформ (вод-a, вод-и, вод-i, вод-у, вод-ою)\ 4) словозмінну — формує словозмінну систему мови (пор. парадигми іменника, прикметника, займенника, числівника, дієслова); 5) релятивну — виражає відношення між словами в реченні, є засобом вираження їх (читати книгу — об’єктні відношення, весняний день — атрибутивні відношення).
За типом граматичних значень закінчення поділяються на чотири групи: 1) особові закінчення, що вживаються у дієвідмінюваних формах дієслів (чита-ю, чита-єш); 2) родові закінчення — вживаються в іменниках (сел-о, пол-е), у дієсловах минулого часу (читал-а, малювап-а), у прикметниках
4 9-320
49
(золот-ий, золот-а, золот-е); 3) відмінкові закінчення — вживаються в усіх відмінюваних словах; 4) числові закінчення — в усіх частинах мови, яким притаманна морфологічна категорія числа. Отже, закінченням називається змінна службова морфема, яка знаходиться в абсолютному кінці слова або перед постфіксом і виражає у словоформах граматичне значення особи, роду, числа, відмінка та синтаксичні відношення між словами в реченні.
Кожна відмінювана частина мови має свою систему закінчень, яка називається парадигмою, пор. закінчення іменників, прикметників, дієслів. Запозичених закінчень в українській мові немає. Більшість із них прийшла з попередніх епох. Отже, за походженням усі закінчення в українській мові є питомими. Основним джерелом формування закінчень є пе-рерозклад основи — кінцеві звуки основи набувають нових функцій. Наприклад, звук [а] у словах типу вода, жона у праслов’янській мові належав до основи, а самі слова мали нульове закінчення, внаслідок перерозкладу звук [а] перетворився на закінчення -а; те саме відбулося і в раніше невідмінюваних словах кіно, пальто, в яких -о після набуття здатності відмінювання стало закінченням. Нульові закінчення в таких іменниках, як ліс, дуб, дім (пор. давнє лісь, дубь, домь), сформувалися внаслідок занепаду редукованих. Закінчення повних прикметників утворилися злиттям відмінкових форм вказівного займенника U (ого, ому) із закінченнями коротких форм прикметників (добрь + и -» добрый -» -» добрий; добра + его добраего -» добраго -> доброго).
Хоча закінчення й виконує словотвірну функцію, однак вона не збігається зі словотвірною функцією суфіксів, префіксів, коренів (постійних морфем). Постійні морфеми формують у слові лексичну семантику, а закінчення — граматичну. Проте в деяких позиціях закінчення формує і граматичну і лексичну семантику твірного слова: кум — кума, раб — раба, Валентин — Валентина, Іванишин — Івани-шина. У таких випадках говорять про синкретичний характер морфеми, яка виконує і словозмінну і словотвірну функції.
