Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
У середині вересня 1941 р. було мобілізовано ще 52 тис. осіб. Оскільки більшість чоловічого населення перебувала на фронті, на будівництво оборонних споруд залучалися, як правило, жінки та дівчата, старики та підлітки. Працювати їм доводилося вручну, часто по 20 годин на добу. Жили в сараях та землянках, їжі не вистачало, часто потрапляли під бомбування та обстріли німецьких літаків. Але праця не зупинялася ні на мить. Взагалі на будівництво оборонних споруд було відправлено з Ворошиловградської області 250 тис. осіб, з Сталінської — більше 160 тис. [2, ф. 1, оп. 23, спр. 58, арк. 3]. Ano Україні тільки протягом другої половини 1941 р. та першої половини 1942 р. взяли участь понад 2 млн трудящих; більшість складали жінки, які створили понад 4 тис. км оборонних ліній, при цьому було вийнято більше 17 млн м3 грунту, побудовано майже 20 тис. різних військово-інженерних споруд [9].
Велика праця була проведена з підготовки населення до протиповітряної оборони. Haycix підприємствах було засновано перші формування МППО та групи самозахисту. У одному тільки Петровському районі у шахтарських селищах було викопано 1793 протиповітряні щілини, обладнані газо- і бомбосховища. У Сталіно в групах самозахисту навчалося 2369 жінок, а всього у численних гуртках оволоділи знаннями протиповітряної та хімічної оборони 11 тис. осіб [10, с. 102].
Вже у перші місяці війни на території Донбасу було розгорнуто військові госпіталі. Із 158 евакогоспіталів, розташованих на території
182
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
України, велику частину було розгорнуто в Донбасі. Саме у їх роботі активну участь брали жінки. Вони допомагали у транспортуванні поранених, догляді за ними, в організації харчування, у пранні та ремонті білизни, прибиранні і ремонті приміщень. З осені 1941 р. у вільний від роботи час жінки шили для фронтовиків білизну, теплі речі, в’язали шкарпетки, рукавиці, організовували збір білизни і теплих речей для потреб Червоної Армії. Так, у м. Ворошиловграді при обладнанні госпіталю жінками було зібрано понад 2 тис. одиниць м’якого інвентарю, майже 1 тис. комплектів білизни. Аз ініціативи працівниць Сталінської і Полтавської областей на Україні було створено жіночі бригади для збору теплого обмундирування, пошиття і ремонту одяїу. У результаті за період до 15 жовтня 1941 року у Сталінській і Ворошиловградській областях жінками та підлітками було зібрано 118 600 одиниць теплих речей [2, ф. 1, оп. 23, спр. 58, арк. 22; спр. 32, арк. 13-14].
Тисячі людей, в основному жінки, прийшли на станції переливання крові, щоб стати донорами. Майже 380 тис. жінок міст і сіл включалися у добровільний рух за здачу крові для використання її у польових і евакуаційних госпіталях. Деякі патріотки здавали кров по декілька разів. Наприклад, домогосподарка Сорокина з м. Сталіно заявила: «He зважаючи на те, що мені 55 років, якщо буде потрібна кров, то я здам її З—
4 рази. Я закликаю усіх домогосподарок наслідувати мій приклад». Жителька м. Ворошиловград Е. Федорова здала в цілому 35 літрів крові. А усього тільки у Ворошиловградській області у донорському русі взяли участь понад 10 тис. осіб.
Наприкінці вересня 1941 р. німецько-фашистські загарбники впритул підійшли до західних і південно-західних кордонів Донбасу. З наближенням фашистських військ до районів басейну почалося переміщення промислових підприємств регіону з прифронтовой смуги у східні райони країни. Усіма роботами з евакуації підприємств Лівобережжя України, у тому числі і Донбасу, керували уповноважений Державного Комітету Оборони, голова Раднаркому УРСР Л. P Корнієць і заступник наркома чорної металургії CPCP А. Г. Шереметьев.
Для організації евакуаційних робіт в Україні 26 червня 1941 року було створено спеціальну комісію на чолі з заступником голови Раднаркому республіки Д. М. Жилой. На місцях розгорнулася величезна робота з евакуації промислових підприємств у глибокий тил. Зокрема, підприємства Наркомвугілля і трестів «Красноармійськвугілля», «Красногвар-дійськвугілля», «Макіївугілля», «Першотравневськвугілля», а також робітники, інженерно-технічні працівники (ІТП) і службовці шахт комбінату «Сталінвугілля» з сім’ями евакуйовувалися до Карагандінської області. Трест « Краснодонвугілля» і його підприємства з робітниками та їх сім’ями вивозилися в Актюбінську область. З шахт Ростовської і Ворошилов-градської областей було вивезено в Кузбас, Караганду 1537 вагонів з обладнанням і понад 50 тис. осіб. Наприкінці 1941 р. і на початку 1942 р.
А. М. Михненко. Донбас у 1941 -1942 pp.
183
в Кузбас і Карагандинський басейн з Донбасу приїхала група господарників і досвідчених інженеро-технічних фахівців. Сюди ж прибули 25 тис. донецьких шахтарів і енергетиків з обладнанням: врубовими і підіймальними машинами, електровозами та іншими агрегатами.
Великих зусиль вимагало перебазування металургійних, машинобудівних підприємств Донбасу. Колектив робітників Сталінського металургійного заводу протягом шести діб, з 9 до 14 жовтня, відправив на Урал п’ять ешелонів обладнання. Виїхало також понад 5 тис. робітників та інженерно-технічних працівників. У липні з Маріупольського заводу ім. Ілліча до Магнітогорську було евакуйовано найбільш потужний в Радянському Союзі стан 1250. Понад 20 ешелонів відправив у глибокий тил колектив маріупольського заводу «Азовсталь». Сулинський металургійний завод евакуювували у м. Нижні Серги на Урал, а Таганрозький металургійний завод ім. А. А. Андреева розмістився на території одного з заводів на Уралі, «Червоний казаняр» з Таганрога був перебазований у м. Златоуст. Тільки підприємства Наркомчормету Сталінської області евакуювували 13 тис. кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників у глибокий тил.
