Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Велику допомогу фронту робітники Донбасу надавали бойовою технікою і спорядженням. Машинобудівники, металурги і залізничники Донбасу за 22 дні виготовили для Червоної Армії 12 бронепоїздів. Велику ініціативу виявили робітники шахт, заводів та інших підприємств з розробки і виготовлення власних конструкцій протипіхотних та протитанкових мін і гранат, які надходили на озброєння ополченців і винищувальних батальйонів.
Вже до серпня 1941 р. практично всі підприємства Ворошиловград-ської області почали виробляти продукцію для потреб армії. Луганські паровозобудівники випускали бронепоїзди, міномети, снаряди; стаха-новські ливарники — міни; Першотравневі машинобудівники — авіабомби; алчевські металурги збільшили виплавку спеціальних сталей для авіамоторів і корпусів танків, освоїли виробництво ряду видів зброї і боєприпасів. На багатьох підприємствах організували ремонт танків та іншої техніки, виготовлення армійського обмундирування і взуття. Підприємства легкої і місцевої промисловості переводилися на випуск боєприпасів і стрілецької зброї, спеціальних тканин для парашутів, виробництво предметів речового і продовольчого спорядження, призначених для армії.
180
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Тисячі робітників Донбасу пішли на фронт, а решта евакуювалися у східні регіони разом із підприємствами. Все це змінило кількісний склад і розміщення робітників як територіально, так і всередині окремих галузей промисловості. Найбільш наочні зміни сталися у вугільній промисловості. Кількість робітників у Донбасі зменшилася на 25 %. Така ж картина простежувалася й у всіх галузях промисловості. Для того, щоб забезпечити робочою силою військову промисловість і пов’язані з нею галузі, треба було раціонально розподілити трудові ресурси, що залишилися, залучити нові верстви населення у виробництво. Цією справою займався Комітет з обліку і розподілу робочої сили при PHK СРСР, створений ЗО червня 1941 року. Він переводив службовців різних галузей у промислове виробництво. Найбільшою мірою це торкнулося жінок, підлітків, літніх людей. Частина з них добровільно, інші з «ініціативи» керівників підприємств, партійних і профспілкових організацій замінювали на виробництві тих, хто пішов на фронт. Партійна преса того часу стверджувала, що вони «виявляли високі патріотичні почуття», однак, здається, мотиви дій цих людей були набагато складнішими і індивідуальнішими. Але це було масове явище. Так, на шахті «Пролетарка-Крута» м. Макіївка дівчата і домогосподарки вирішили вивчити одну
з шахтарських професій, з тим щоб навчитися водити електровози, проходити штреки, працювати мотористами. На шахті «Червоний Проф-інтерн» майже 100 жінок вже працювали на гірничих дільницях. Разом із старими шахтарями колишні домогосподарки досягли високих показників. Вже до 1 липня вони замінили тільки у Донецькій області 4267 робітників. Нашахті№ 17-12-біс тресту «Донбасантрацит» була створена перша у вугільній промисловості жіноча бригада наваловідбійників. Тільки на шахти тресту «Донбасантрацит» у перші місяці війни прийшло майже 500 жінок: 110 з них стали працювати наваловідбійниками, 10 — врубмашиністами, 50 — електрослюсарями, 44 — прибиральниками породи в підготовчих забоях і ін. У Ворошиловградській області в 1941 р. на підприємства прийшло 50 тис. жінок.
Важливим джерелом поповнення кваліфікованими кадрами промисловості була створена напередодні війни система державних трудових резервів. Підготовка робітників через училища трудових резервів значно розширювалася. У вугільних районах Ростовської області, наприклад, 1 серпня 1941 року у ремісничі і залізничні училища було прийнято 12800 юнаків і дівчат, що набагато перевищувало кількість тих, хто навчався тут у довоєнний час. У липні уряд надав республікам, краям і областям право переводити робітників і службовців управлінського апарату з легкої та харчової промисловості у військову і пов’язану з нею промисловість. Проводилися мобілізації незайнятого населення. Усі ці заходи дозволили поповнити трудові резерви. Зміни у складі робітників не знизили його трудової активності. Ядром заводських, шахтних, залізничних колективів були старі кадрові робітники,
А. М. Михненко. Донбас у 1941 -1942 pp.
181
такі, наприклад, як машиніст депо Донецької залізниці Іван Дьомін. Коли почалася війна, цей залізничник, що знаходився на пенсії, прийшов у депо Красноармійська і сказав: «Вважаю себе мобілізованим, прошу повернути на паровоз або дати гвинтівку!» Такі почини старої робітничої гвардії знаходили великий відгук.
У серпні 1941 p., коли над Донбасом нависла безпосередня загроза, Державний Комітет Оборони CPCP (ДКО) ухвалив рішення створити на далеких і ближніх підступах до нього лінію оборони. Будівництво цього рубежу було доручено Наркомату вугільної промисловості СРСР, який створив для цих справ Управління спецпраць. Керівництво будівництвом оборонних районів покладалося на керівників трестів. Усередині будівництва оборонного району залишалися дільниці для окремих шахт. Вже ЗО серпня 1941 року була проведена перша мобілізація трудящих Ворошиловградської області на будівництво оборонних рубежів. У Запорізьку область було направлено 80 тис. осіб і 3 тис. підвод. Далі були друга і третя мобілізації, завдяки яким близько 94 тис. осіб було відправлено в райони Лозова-Павлоград Харківської та Дніпропетровської областей [8, ф. 179, оп. З, спр. 1, арк. 3-4]. Понад ЗО тис. осіб було зайнято будівництвом оборонних укріплень на території області, при цьому тільки у Bopo-шиловграді працювало приблизно до 20 тис. осіб, які відпрацювали понад 150 тис. людино-днів. Це були жінки, руками яких було побудовано барикади, зроблено необхідні оборонні укріплення [8, спр. 808, арк. 3].
