Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Література
1. Народная война в тылу фашистских оккупантов. Кн.I. — К., 1985.
2. Дягилев Е. В., Мирошников И. Я., Старовойт Н. И. Верю беспредельно... — Харьков, 1981.
3. Милюха В., Шаповал Я. Кроки в безсмертя. — Харків, 1968.
4. Мірошников І. Нескорені харків’яни. — К., 1969.
5. Очерки истории Харьковской областной партийной срганизации. — Харьков, 1980.
6. Партийная организация Харьковщины в годы Великой Отечественной войны. — Харьков, 1968.
7. ДАХО.
8. Харківський історичний музей.
Резюме
На основе изучения новых архивных материалов автор пересматривает некоторые устоявшиеся представления о создании сети харьковского подполья накануне немецко-фашистской оккупации. Сформированное в экстремальных условиях начального этапа войны, в короткие сроки, с серьезными просчетами в подборе кадров и с нарушением законов конспирации харьковское подполье понесло большие потери и возрождалось уже в тяжелых условиях немецко-фашистской оккупации.
В. В. Калініченко. Голод 1946-1947 pp.
169
Summary
The accumulation of new documentary data has brought about a critical revaluation of some earlier views and concepts as to formation of Charkow underground organization on the eve of German fascist occupation. The Charkow underground organization was founded under urgent conditions during the first period of the war. Serious misreckonigs in selection of a man and the keeping of the rules of secrecy have crept in here. As a result of the Charkow underground organization has suffered heavy losses and was forced to recover itself under difficult conditions of fascist occupation.
В. В. Калініченко
ГОЛОД 1946 1947 pp. НА ХАРКІВЩИНІ
В період радянської влади на долю харків’ян, як і всього українського народу, випало чимало випробувань, серед яких слід згадати і голод 1946-1947 pp. Про цю трагедію у радянській історіографії довгий час не згадували. Лише наприкінці 80-на початку 90-х років про цей голод з’явилися перші публікації [1; 2], але про події на Харківщині там згадується тільки побіжно.
Трагедія розігралася невдовзі після переможного завершення війни, коли трудівники села, напружуючи всі сили, почали відбудовувати зруйноване за роки воєнного лихоліття господарство. Страхітливі рани війни давалися взнаки повсюдно. Найголовнішою втратою були люди. Кількість жертв цивільних та військових ще й досі точно не визначена. В межах України ця цифра коливається, за різними даними, від 3,2 до 5,5 млн осіб цивільних й від 1,4 до 2,5 млн військових [2, с. 16; 3, с. 330; 4, с. 455]. Щодо людських жертв на Харківщині, то їх численність ще важче встановити. Так, у 1941 р. населення області складало 2 млн 618 тис. осіб, а в 1945 р. — 1 млн 747 тис., тобто скоротилося на 33 % [2, с. 17]. Відомо, що з Харківської області було евакуйовано 270 100 осіб. Частина з них до 1946 р. вже встигла повернутися додому. Тому населення області на 1 січня 1946 р. становило приблизно 2 млн осіб.
Сільське населення області за роки війни скоротилося на 25 %. Звичайно, найбільше зменшилося чоловіче населення. У 1946 р. на 100 жінок пересічно припадало 54,2 чоловіки [2, с. 18]. Тяжка фізична праця у сільському господарстві впала на плечі жінок. Якщо в 1940 р. чоловіки серед працюючих колгоспників становили 49 %, то на початку 1946 р. лише трохи більше 20 % [5, с. 52].
Матеріальні втрати, нанесені війною сільському господарству області, теж були величезні. Майже вся робоча і продуктивна худоба була знищена, евакуйована або вивезена до Німеччини. Сільськогосподарська
170
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
техніка, що вціліла, потребувала ремонту, більшість з неї вже виробила свій ресурс. В Харківській області станом на 1 січня 1946 р. до 20 % тракторів [6, Ф. № Р-4672., оп. 4, спр. 313, арк. 100-101] та 60 % вантажних автомобілів були не на ходу [6, Ф. № Р-4672., оп. 4, спр. 313, арк. 106]. За роки війни посівні площі в області скоротилися наполовину. Внаслідок незадовільного обробітку землі різко знизилася врожайність. Якщо врожайність зернових в області до війни складала пересічно 13 ц з гектару, то в 1945 р. — не більше 7 ц.
Для отримання стабільних врожаїв і нормального надходження в державні засіки зерна потрібні були серйозні заходи по зміцненню матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, застосуванню економічних важелів стимулювання праці колгоспників. Але тоталітарна система повністю відновила після війни звичні для неї адмі-ністративно-командні методи керівництва сільськогосподарським виробництвом. Колгоспи та радгоспи змушені були орати, сіяти, косити та звозити врожаї з полів за прямою вказівкою райкомів партії. Керівні колгоспні кадри призначалися тільки за наказом партійних органів, а формальне обрання голів колгоспів на зборах членів артілей перетворилося у пародію на принципи демократії. Головами колгоспів нерідко ставали люди випадкові, без належної освіти, але віддані існуючому режиму. Це були «солдати партії», здатні піти на будь-які злочини, якщо цього вимагати від них партійні верхи. Так було вже в 1921-1923,1932-1933, так сталося і в 1946-1947 pp.
