Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Серйозна ситуація склалася і з підпільними райкомами. А. П. Коротун, який відвідав Харків у 20-х числах грудня 1941 p., передав у ЦК КП(б)У слова 1.1. Бакуліна про те, що в місті з 5 райкомів є лише 2, та й то лише один працює [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 117, арк. 3]. Із секретарем Нагірного райкому партії С. М. Яковлевим встановити зв’язок не вдалося через те, що він залишив місто [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 7, арк. 18]. Лише в кінці грудня 1941 р. через Є. С. Барановську 1.1. Бакулін встановив зв’язок із запасним секретарем Г. П. Синициним [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 7, арк. 30-31].
He функціонував і Основ’янський райком. Ряд його членів залишив місто. Після війни вони були виключені з партії. За наявними даними, секретар райкому О. І. Мотилевський у 1942 р. був заарештований гестапо та загинув [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 103. арк. 3].
Тяжких втрат зазнав і Заводський райком. Більшість його членів та зв’язкових була заарештована або не прийняла участі в боротьбі. Зрештою 1.1. Бакуліну вдалося встановити зв’язок спочатку із запасним секретарем М. Ф. Дубенко, а згодом й основним — І. Ф. Гаркушею. У цілому, як
А В. Скоробогатов. До питання про створення мережі харківського підпілля... 167
випливає з офіційних звітів, із 54 членів райкомів Харкова та їх зв’язкових, які були залишені в окупованому місті, лише 12 проводили підпільну роботу; з 16 членів райкомів зв’язок існував лише з 6 [7, ф. П-2, оп. 31, спр. З, арк. 159-162; спр. 99, арк. 12 16; ф. П І0417, оп. 5, спр. 117, арк. 88].
He кращою була ситуація і в районах області. Із 33 підпільних райкомів, які існували у планах обкому, тут розпочали роботу лише деякі, у тому числі Золочівський, Дергачівський, Олексіївський та ін. [5, с. 337; 7, ф. П-2, оп. 31, спр. 113, арк. 15]. У звіті Харківського обкому партії, підготовленому ще у роки війни в якому піддано аналізу причини зменшення мережі підпільних організацій, стверджується, що «скорочення відбулося головним чином через відхід значної частини комуністів, залишених на підпільну роботу, у т. ч. і ряду керівних товаришів, з частинами Червоної Армії, а також частково за рахунок відсіву нестійких і шкурницьких, а у деяких випадках і зрадницьких елементів, котрі з приходом німців відійшли від партійних організацій» [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 113, арк. 16].
В умовах важких оборонних боїв, загрозливого становища на фронті, падіння морального духу, посилення поразницьких настроїв значна частина партійних та державних керівників кинулася у вирі подій вслід за відступаючими арміями за лінію фронту, а то й далі в глибокий радянський тил. Серед них були і такі, що були готові боротися з ворогом у складі Червоної Армії, але виявилися морально та психологічно неготовими до вкрай небезпечної підпільної роботи в тилу ворога. Зважаючи на це, а також на те, що була зруйнована запланована схема взаємодії підпільних організацій, Харківський обком партії, який знаходився у цей час у Куп’янську, намагався переломити ситуацію, проте звичними заходами, які помітного успіху не принесли. У Харківському облдержархіві збереглася так звана «Чорна записна книжка» секретаря обкома партії
1.1. Профатілова, у якій автор скрупульозно зафіксував репресивні акції обкому на адресу колишніх підпільників.
8 листопада 1941 р. обком виніс сувору догану з попередженням та направив на низову роботу «працівника HKBC за виявлені боягузтво та дезертирство», невиконання спєцзавдання [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 3; on. 1, спр. 1440].
9 листопада 1941 р. на бюро обкому було розглянуто персональні справи другого секретаря Чугуївського райкому та голови Зміївської райради. Обох було виключено з партії «за дезертирство з підпільної роботи» та передано до рук HKBC [там же]. Серед виключених із партії протягом листопада 1941-січня 1942 pp. опинилося багато керівників Волчансько-го, Балаклєйського, Чугуївського, Печенізького, Н. Водолазького, Старо-віровського та інших районів [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 3; on. 1, спр. 1440].
Деякі з виключених в обстановці, що склалася, під тиском обставин, переживаючи внутрішню трагедію, просили дати їм можливість, спокутувати провину і знову направити їх у ворожий тил [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 76, арк. 125-128]. Декілька чоловік були повернені назад, проте орга-
168
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
нізувати на окупованій території боротьбу районних підпільних організацій через надмірну складність ситуації вони не змогли.
Таким чином, розгалужена мережа партійних підпільних організацій, яка існувала у планах і звітах Харківського обкому партії, зрештою створена напередодні окупації міста, була зруйнована німцями, а то й розпалася у перші дні фашистської окупації. Із 175 чоловік, які були залишені обкомом для підпільної роботи у місті Харків, лише про 57 у 1945 році малися відомості. Більшість із них не змогла виконати поставлені завдання [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 5, арк. 11-12]. Далися взнаки прорахунки та помилки, яких припустилися ще у підготовчий період. Створене у пере-докупаційний період з великим поспіхом, в останній момент, з порушенням законів конспірації, вкрай недостатньо забезпечене технічними засобами боротьби, матеріальними та продовольчими ресурсами харківське підпілля вже на початку зазнало великих втрат. Функціонування залишеної мережі як цілісного організму, підпорядкованого волі сильного центру, стало неможливим. Збереглися лише окремі осередки підпільного опору, мужні люди, які готові були в жорстоких умовах окупації боротися з ворогом. Тому в нових умовах необхідно було в короткий термін не тільки поновити, але і наново створити систему організованого опору, підпорядкувати її волі та завданням центру, необхідно було створити й саме керівне ядро харківського підпілля. Це надзвичайної трудності завдання випало на долю 1.1. Бакуліна.
