Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
У своїй діяльності члени провінційних легіслатур та конгресистські уряди мали керуватися розробленою Дж. Неру при сприянні М. К. Ганді програмою із 14-ти пунктів, яка називалася «Національна вимога» [25]. У ній до представників IHK в урядових установах висувалася вимога не співробітничати з властями, а боротися з ними, беручи до уваги, що конституція 1935 р. сприяла зміцненню колоніального устрою в Індії. Мета партії, підкреслювалося в програмі, як і раніше, полягає в завоюванні повної національної незалежності й створенні на місці найбільшої британської колонії суверенної індійської демократичної держави, в якій вся повнота влади має належати народу. Тому перед конгресистами — членами провінційних легіслатур і рад міністрів висувалися такі першочергові завдання: домагатися повної відміни «рабської конституції», активно протидіяти введенню «Федеральної схеми» і негайно висувати категоричну вимогу про скликання Установчих зборів, обраних усім дорослим населенням країни, які розроблять і приймуть конституцію незалежної Індії, боротися за зменшення ренти й податків, а також лихварської заборгованості в місті й на селі, відміну драконівських репресивних законів, повне звільнення політичних в’язнів — учасників визвольного руху, сприяти захисту національної промисловості й торгівлі, домагатися підвищення заробітної плати трудящим, введення 8 годинного робочого дня та інших заходів, які покращали би становище найбідніших верств населення, вимагати надання населенню Індії демократичних прав і свобод тощо.
Однак, незважаючи на титанічні зусилля керівництва Конгресу, очолюваного в 1936-1938 pp. видатними діячами Індійського визвольного руху Дж. Неру і С. Ч. Босом, виконати цю програму в умовах колоніального статусу було практично неможливо. До того ж деякі конгресистські уряди або окремі міністри стали співробітничати з властями, ухиляючись від виконання «Національної вимоги» та інших директив партії. Хоча, за словами Дж. Неру, конгресистські уряди все ж таки здійснили велику роботу, вони не змогли розв’язати основних
О. О. Чувпило. Конституційні питання.
73
проблем Індії, тому що для цього «потрібні були глибші й грунтовніші зміни та ліквідація імперіалістичної системи, яка перебувала на боці привілейованих груп» [26, с. 632]. Розв’язати їх можна було тільки за умови досягнення Індією політичної незалежності. Тому IHK напередодні другої світової війни зайнявся розробкою плану економічного розвитку незалежної Індії, створивши у жовтні 1938 р. Національний комітет з планування на чолі з Дж. Неру. Цей план, розроблений у 1938-1940 pp., передбачав створення національного уряду, який мав провести такі соціально-економічні перетворення: встановити державну власність на провідні галузі промисловості, провести індустріалізацію, націоналізацію землі, ліквідувати велике поміщицьке землеволодіння, розвивати кооперацію на селі, поліпшити життя народу, ліквідувати неписьменність, злидні, голод та інші наслідки британського панування в Індії [27, с. 261-266]. Ta друга світова війна, під час якої майже все керівництво Конгресу, очоливши рух за незалежність і проти участі Індії у війні, опинилося за гратами, перервала розробку подальших планів утворення та розвитку суверенної індійської держави.
Таким чином, період 20-30-х років XX ст. став важливим етапом у формуванні конституційної політики ІНК. Конгресисти в цей час не тільки активно протидіяли конституційним маневрам британських правлячих кіл, спрямованим на зміцнення колоніального устрою в Індії, а й займалися власного законотворчою та законодавчою діяльністю, аналіз якої дає підстави твердити, що ідеалом партії було створення в незалежній Індії демократичного суспільства, яке базувалося би на засадах права, рівності всіх громадян перед законом, наданні їм широких демократичних прав і свобод, соціальній справедливості та загальнолюдських цінностях. Все це знайшло своє втілення в конституції Індійської Республіки 1950 p., півстолітній ювілей якої в січні 2000 р. урочисто відзначив індійський народ.
Література
1. Володин А. Г. Индия: становление институтов буржуазной демократии. — М., 1989; Криворучко О. В. Акт про незалежність Індії 1947 року (Історико-правовий аспект). — Канд. дисерт. — X., 1997; Поліха І. 3. Основні особливості і результати розвитку багатопар-тійної політичної системи в Індії (1947-1997 pp.). Канд. дисерт. — K., 1997.
2. Majumdar В. В, Mazumdar В. P. Congress and Congressmon in the pre-Gandhian Era. 1885-1917. — Calcutta, 1967.
3. Argov D. Moderates and extremists in the Indian nationalist movement 1885-1920.-London, 1967.
4. Majumdar R. C. History of the freedon novoment in India. — Calcutta, 1963. — Vol. 2. — P. 251-264; Minto M. India. MorleyandMinto, 1905-1910. — London, 1935.
74
HOBATA НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
5. Besant A. How India wrought for freedom. — Madras, 1915; Lersons from Russia. Home Rule movement pamphlet. — Madras, 1917; Tilak B. G. Writings and speeches. — Madras, 1919.
6. Montagu E. S., Chelmsford F. J. Report on Indian constitutional reforms. — Calcutta, 1918.
