Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
262
AO 200-річчя ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
навіть декілька розділів, тоді як спеціально присвячені університету мемуари скоріш нагадують невеликі нариси.
Дещо інший підхід до систематизації мемуарів, присвячених університетам, запропонувала Л. А. Булгакова, виділивши: 1) багатопланові мемуари, які всебічно висвітлюють університетське життя; 2) спогади, присвячені якійсь конкретній особі — викладачу, відомому товаришу по навчанню видатному діячу і т. д.; 3) спогади, присвячені конкретній події чи сюжету; 4) мемуари, що містять непрямі свідоцтва, поверхові зауваження, репліки, чутки, анекдоти про університети [ 1, с. 193-194]. Подібна класифікація у відношенні до змісту даних творів виглядає досить виправданою і дозволяє достатньо точно визначити видову форму джерела.
Більшість мемуарів про Харківський університет можна віднести до першої групи. їх автори тією чи іншою мірою торкаються різних сторін університетського життя. Прикладами такого роду мемуарів є спогади Л. Нічпаєвського, С. Л. Геєвського, М. І. Костомарова, М. О. Шрамченко, Ф. К. Неслухівського. Значно менше мемуарів присвячено окремим особам. До них відносяться мемуари про Д. І. Каченовського, 1.1. Мечникова, М. С. Турчанінова. Нечисельні і спогади про конкретну подію чи сюжет. До цієї групи належить розповідь М. М. Мазуренка про своє виключення з університету за участь у студентських заворушеннях 1858-1860 pp., спогади В. П. Бузескула про участь студентів у революційних подіях жовтня 1905 р. Найменш представницькою виглядає остання група (мемуарні свідоцтва), однак, скоріш за все, мемуари цієї групи ще не виявлено.
Аналізуючи мемуарні тексти, можна виділити ряд тем, найбільш притаманних даному виду джерел. Майже всі мемуаристи вдаються до характеристики професорсько-викладацького складу й опису навчального процесу. Ця тема була провідною протягом всього XIX ст. Цікаво, що випускники університету першої половини століття, такі як Ф. О. Рейнгардт, Н. І. Костомаров, М. Ф. Леваківський згадують викладачів передусім у зв’язку з певними курйозними випадками, тоді як спогади вихованців пореформенного періоду більш детально висвітлюють лекційні курси, суспільну діяльність та моральне обличчя окремих професорів. У другій половині XIX ст.-на початку XX ст. з’являється велика кількість спогадів, присвячених як студентському корпусу взагалі, так і окремим товаришам по курсу, а також участі студентів у культурному і суспільно-політичному житті. Зокрема, в мемуарах В. Д. Перазіча, М. М. Попова, Г. К. Галкіна, що були написані та опубліковані за часів радянської влади, головна увага зосереджена на революційній діяльності студентів. Ще один сюжет, до якого інколи зверталися мемуаристи, — це опис університету, його окремих аудиторій та інших приміщень. Як правило, зовнішній вигляд університету цікавив людей, що вперше приїхали до Харкова. Показовими у цьому плані є мемуари асистента фізичного кабінету Харківського університету Г. О. Леммлейна, який переїхав до Харковау 1902 р. після закінчення курсу навчання в Московському і Лозанському університетах. Коротко згадавши про професора
В. Ю. Іващенко. Мемуари з історії Харківського університету..
263
О. П. Грузінцеваі практичні заняття з фізики, він більшу частину спогадів приділяє опису приміщення та устаткування фізичного кабінету.
He викликає сумніву, що на зміст мемуарів значною мірою впливає особистість автора. Тому неможливо залишити поза увагою аналіз авторського корпусу. Більшість спогадів про Харківський університет належить його вихованцям. Життєві шляхи розвели їх по різних містах, по-різному склалися їхні долі, але всі вони з любов’ю говорять про час, проведений у стінах університету, оскільки людям завжди приємно згадувати юність, час світлих надій, хай інколи й затьмарених неприємними подіями та прикрощами: «В юності звичайно ми захоплюємося сучасним, а ще більше нас зачаровують надії і сподівання у майбутньому; коли ж кров починає повільніше обертатися у наших жилах, коли досвід та літа притупляють юнацьку сприйнятливість, а майбуття і зовсім нічого утішного нам не обіцяє, тоді нам, старим, залишається одна втіха у спогадах нашого минулого, пережитого» [ 10, с. 367]. Так починає свої спогади Л. Нічпаєвський, спершу маючи намір описати події російсько-турецької війни 1828-1829 pp., у якій він брав участь як військовий лікар, однак, розпочавши роботу, автор «не міг не пригадати кращі роки життя, які тому передували, час перебування... в університеті» [10, с. 367]. У результаті з’явилися одні з найбільш цікавих мемуарів, де всебічно характеризується університетське життя 20-х років XIX ст., а спогади про війну так і не були написані.
Дуже цінними є мемуари студентів, які згодом стали професорами, — М. І. Костомарова,В. І. Лапшина,М. Ф. Леваківського, В. П. Бузескула, М. М. Ковалевського, А. М. Стоянова, Д. І. Багалія, М. Ф. Сумцова. їх автори протягом тривалого часу брали участь в університетському житті, і тому спогади, які вони залишили, охоплюють доволі великі відрізки часу і багаті на порівняння різних епох в історії університету. Інколи минуле було лише приводом, щоб поговорити про сучасне. Так, у 1906 р. М. Ф. Сумцов надрукував на сторінках «Южного края» статтю, написану на основі архівних документів і особистих спогадів, де, характеризуючи проблеми та перспективи розвитку вищої освіти, звертається до періодів реакції, що були пережиті університетом у 20-х і 30-х роках XIX ст.
