Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Недоліки вищеназваних видань перекриваються бібліографічним покажчиком «Історія Харківського університету», що був виданий у 1985 р. Його укладачі виділили окремий розділ «Спогади», де в алфавітному порядку врахували 62 джерела особистого походження. Виявлений корпус джерел являє собою спогади вихованців та викладачів Харківського університету, а також мемуари мандрівників та офіційних осіб, які відвідали Харків у зазначений період[3].
Наступним етапом бібліографічно-реєстраційного вивчення мемуарних пам’яток став текстологічний аналіз, під час якого, наприклад, з’ясувалося, що неодноразово перевидана «Автобіографія» видатного історика, випускника Харківського університету М. І. Костомарова фактично являє собою два різних мемуарних твори. Перша «Автобіографія» була опублікована у часописі «Русская мысль» за 1885 р. і записана Н. О. Білозірською із слів самого М. І. Костомарова у 1869-1870 pp. Усі подальші видання «Автобіографії» — це спогади, записані Г. Л. Костомаровою і переглянуті автором у 1875-1881 pp. Відразу слід відзначити, що обидві пам’ятки не є мемуарами у традиційній формі «власноручних» оповідань, а являють собою мемуарні записи, жанрова природа яких більш складна. Імпульсом для їх виникнення частіш за все стає не внутрішня потреба самого оповідача, а привнесена ззовні ініціатива творця запису, який спрямовує спогади. Причому при всій сумлінності творця запису, при всьому його бажанні об’єктивно і точно зафіксувати розповідь очевидця, він не може позбутися свого суб’єктивного сприйняття, бо, перед тим як бути записаним, почуте повинно пройти через його свідомість [12, с. 62].
Всього нами зареєстровано 64 мемуарні твори різних жанрів, автори яких приділяють увагу Харківському університету ХІХ-початку XX ст.; 53 із них створено його вихованцями і викладачами. Саме на останніх ми й зосередимо основну увагу.
XIX століття, особливо друга його половина — час бурхливого розвитку мемуарної літератури, що підкоряється загальним закономірностям розвитку духовної культури. Мемуаристика зростала під впливом складного комплексу явищ економічного, політичного, ідеологічного, соціаль-
В. Ю. Іващенко. Мемуари з історії Харківського університету..
261
но-психологічного характеру. Піднесення національної свідомості, інтенсивний розвиток суспільної думки, збагачення духовного життя суспільства спричинили посилення інтересу до історії, до внутрішнього світу окремої людської особистості. Як підкреслював М.Чечулін, «розворушена розумова діяльність, вид маси нововведень, що увійшли в життя, наштовхували на порівняння старого і нового, при порівнянні ж з’являлося бажання записати, зберегти для самого себе та близьких осіб те, що було колись і що дедалі більше та більше змінювалось» [13, с. 9—10]. Неостан-ню роль у становленні вітчизняної мемуаристики відіграло пожвавлення друку та пом’якшення цензури, що зробило можливим висвітлення багатьох раніш прихованих аспектів історичного минулого. Більш того, опублікування захоплюючого або просто цікавого оповідання часто одним своїм прикладом спонукало сучасників братися за написання власних записок.
Особливі причини появи великої кількості мемуарів про університети полягали передусім у розвитку самих університетів: поступовому збільшенні кількості студентів та викладачів, посиленні його наукового та громадського значення. Нерідко поштовхом до написання мемуарів було бажання поділитися своїми враженнями про видатних діячів освіти і студентів, що згодом стали відомими. Тому наявність у тому чи іншому університеті таких визначних особистостей, спогади про яких лягали в основу розповіді, також впливала на чисельність мемуарів [1, с. 191-193].
Різні періоди історії університету висвітлено в мемуарах неоднаково рівно. Першим рокам його існування присвячена зовсім незначна частина спогадів. Різке зростання кількості мемуаристів припадає на 30-ті роки XIX ст. Це пов’язано як із збільшенням кількості студентів, так і з підвищенням рівня викладання в університетах. Якщо викладацький склад 1810-1820 pp. характеризується у таких виразах: «між професорами не знаходилось жодної людини, яка б мала ім’я в науковому світі» [9, с. 477], «у двадцятих роках [університет] не славився знаменитими вченими» [10, с. 372], то в 30-ті років з’являється плеяда молодих, талановитих професорів, про яких колишні студенти згадують із вдячністю і захопленням. У подальшому зростання кількості спогадів продовжується, і, хоча у деякі десятиріччя відзначаються тимчасові спади, їх число ніколи не опускається нижче рівня 20-х років.
Природно, що інформативна цінність мемуарів неоднакова. Це пояснюється неоднорідністю мемуарної літератури, що постає у найрізноманітніших видових формах. Єдиної, усталеної класифікації мемуарів не існує. Дуже поширений їх поділ на загальні — щось на зразок розгорнутої автобіографії, і спеціальні — присвячені якій-небудь окремій проблемі [1, с. 193-194]. Серед виявлених нами мемуарів переважають спогади загальнобіографічного характеру, в яких про університети говориться лише у зв’язку з певним етапом життєвого шляху автора. Однак така класифікація не зовсім точно характеризує зміст джерел. Інколи в мемуарах загального характеру студентським рокам відводиться розділ або
