Экология человека - Некос А.Н.
ISBN 966-623-347-9
Скачать (прямая ссылка):
13
Знання з екологи людини повинн допомагати сустльству у справГ створення оптимального середовища юнування людини, за-безпечуючи вщповщною науково-обгрунтованою шформащею тих, хто вщповщальний за це (владш, адм1тстративт структури, керГв-ниюв оргашзацш рГзних ранпв), а також самих людей.
Основт етапи ктори розвитку наукових iдей з екологи
людини
Сьогодш екологтя людини займае значне мюце в систем наук, що вивчаються, - загальна екологя, географГя, бюлогя, фГлософГя, шшГ науки про людину. Це пов’язано з визначенням мсця само! людини i ii рол в навколишньому свт, яка впродовж рГзних етатв юнування i розвитку людсько! цившзаци неодноразово змшювалася, з розумшням людини як бюлогчно! i псимчно! ютоти та сощального об’екта.
Такого розумГння науковц дГйшли не вщразу. На рГзних етапах розвитку науки i сустльства змшювалися тдходи до змюту таких понять, як «природа», «людина», «суспшьство».
У далекш старовин люди майже повнютю залежали вщ природи, що примушувало ii обожнювати. Осмислити мюце людини в навколишньому середовищГ намагалося багато античних учених - Геродот, Фукидщ, Платон, Арютотель, Пппократ. Арютотель, наприклад, вважав, що людина мае спшьт функци як з рослинами, так i з твари-нами. Основоположник сучасно! медицини Пппократ писав, що ста-тура, хвороби людини залежать вщ переважаючих вГтрГв, води, рельефу, пори року.
Знання про людину i природу поглиблювалися. Виявлялися зако-номГрносп, з’явилися теори i закони. Була у свш час сформульована концепцГя, що визнавала тюний зв’язок мГж природним середовищем i сустльством, !х причинну обумовленють i одержала назву геогра-фiчного детермШзму.
Шзшше прихильниками геодетермГтзму стали Карл Рiттер, Ель 3i Реклю, Л. Т. Мечников, Оскар Петель, В^ор Кузен, який за-ймав крайн позици, стверджуючи: «Дайте мен карту кра!ни, ii кон-тури, !! води, ii вГтри, i всю !! фГзичну географш, дайте мен природн твори, ii флору, ii геолопю i шше, i я беруся сказати вам (наперед), яка людина в цш кран i яка роль ii в ютори».
Вщомий французький географ Елiзi Реклю надавав величезне значення в житт кранам на узбережж1 морГв i океашв. На його дум-
14
ку, порГзане узбережжя Грецл i острГвне положення Англи сприяло прогресу мореплавання i розвитку культури взагаш. Вш вважав, що океани рашше служили засобом роз’еднання народГв, викликаючи в них вщчуття жаху, а згодом стали знаряддям мГжнародного еднання кран.
Лев Тллiч Мечников у робот «ЦившзацГя i велик юторичт pi-чки (ГеографГчна теорГя прогресу i сощального розвитку)» доводив велику роль у прогреа цившзаци суспшьства природного середовища, зокрема крупних рГчок, як послужили початковим моментом для формування великих людських «рГчкових» цившзацш: Сгипет-сько! (на рГчц НГл), Ассиро-ВавГлонсько! (на ТкрГ й Свфрап), 1ндо-стансько! (на 1нщ та Гангу), Китайсько! (на Хуанхе i Янцзи).
На рубеж1 XIX i XX ст. багато явищ суспшьного життя поясню-вали особливостями природних умов i географГчного положення ре-гюну, переощнюючи роль природних чинниюв. Спочатку, особливо тсля пануючого в середин столптя щеалютичного пояснення бага-тьох подш, такий погляд зкрав прогресивну роль у боротьбГ з рель гшним свгтоглядом. Але погм майже ва сощальт явища - нерГв-тсть народГв, що живуть у рГзних кшматичних зонах, колошальт вГйни, рабство, деспотизм тощо - стали пояснюватися природними умовами. НГмецький географ Ф. Ратцель тлумачив поняття «тери-торГя» як проспр, заселений людьми, i з властивостей цього простору виводив особливосп полпично! географи i нащонально! психоло-rii народГв.
Hi Где! в XX ст. були використан для виправдання агресивно! политики расово! дискримшацл, або геополпики, представники яко! широко користувалися такими поняттями, як «життевий простiр», «природш межЪ> для виправдання загарбницьких воен (шведський юрист Р. Челлен, антайський географ X. Маккиндер, американський адмГрал А. Мехен та ГншГ). У НГмеччин за чашв Птлера геополгтика стала офщйною доктриною тмецького фашизму.
У 20-i роки ХХ ст. Где! антропогеографп були використан амери-канською школою швайронменташзму. Американськ географи Е. Сампл, Р. См^, Г. Тейлор стверджували, що мГжнародний роз-подш прац зумовлюеться тГльки вщмГнностями у природному сере-довищГ Е. Хантiнгтон теорГею «кшматичного оптимуму» ствер-джував, що найбшьшою мГрою до прогресу здГбн народи помГрних пояав.
15
Протилежна концепщя ГндетермГтзму заперечуе причинтсть у взаемоди природи i суспшьства. РГзке розмежування природного i сощального, визнання прюритету сощального над бюлогчним в людин i людському сустльста привели до того, що природа стала ви-вчатися в повному вщривГ вщ людини. Цим гршив i юторичний ма-терГалГзм, що вважав головним чинником суспшьного розвитку спо-с1б виробництва матерГальних благ. У 30-50-i роки ХХ ст. антропо-географГя була розгромлена, але наука понесла велику втрату, коли людина стала протистояти природГ
«Людина не може чекати милостей eid природи, узяти гх у нег -наша задача» - це було знамените гасло т1е! пори. Спочатку це сприяло науково-техшчному, економГчному i сощальному прогресу, але з часом шдустрГашзащя, хижацьке вщношення до природних ре-сурав, створення штучних об’екпв (водосховищ, мют, каналГв, кло-нування живих оргашзмГв, продукування речовин, яких немае в природа тощо) породило тиск на природу, змшило принципи юнування цившзаци - привело ii до наростаючо! дегумашзаци i примусило пе-реглянути свою щеолопю.
