Дистанционные методы иследований в экологии - Некос А.Н.
ISBN 966-623-349-5
Скачать (прямая ссылка):
V 1958 р. у США виведено на орб^у перший супутник «Екс-плоер-1».
Початок 60-х роюв - запущеш шршГ сери експерименталь-них метеорологiчних супутниюв «Тирос», «Нимбус», «Есса», «СМС», «НОАА» (США), «Метеор».
У 60-т рр. були сконструйованi нов1 високоточш стереофо-тометричнi прилади для складання карт за аерофотозшмкам. Удосконалюеться методика i технологiя картографування за ае-рофотознiмками. З’явилися плГвки для кольорово! i спектрозонально! зйомки, втшюються новГ фотоелектроннi види зйомок, створюються методолопчш основи дешифрування зшмюв. По-
162
дальшим розвитком дистанцшних засобiв стала зйомка Землi з космосу.
Перш1 зшмки з1 штучних супутник1в Земл1 (1960) i пшо-туемих корабл1в (Г. С. Тггов, серпень 1961) поклали початок стрГмкому розвитку космГчних засобiв i широкому розповсю-дженню нових видГв зшмюв. Цю дату слад розглядати як початок планомiрно! космофотозйомки Землг КрГм поверхнi Землi автоматичш мiжпланетнi станци (АМС) 14 вересня 1959 року сфотографували поверхню Мюяця.
У 1961 р. стартував перший у свт пiлотуемий космГчний корабель «Восток-1». У 1962 р. перший космГчний корабель «Маринер-2» (США) пролетв поблизу планети Венера.
Фотографування Землi i i! поверхнi з космГчного простору було здiйснене вперше радянськими космонавтами С. В. Хруно-вим та О. С. Слисеевим.
Перше телезображення Землi було одержане за допомогою штучного супутника Землi «Блискавка» у 1966 рощ з вщсташ 40 тис. км. Приблизно в цей же час був створений супутник зв’язку «Блискавка - 1» у колишньому Радянському Союзг Пюля розгортання наземно! мережi станцiй «ОрбГта» вс регiони колишнього Радянського Союзу одержали доступ до Центрального телебачення, а крГм того, була вирiшена проблема оргашзащ! надiйного i яюсного телефонного зв'язку. Супутники зв'язку «Блискавка» розмщалися на высокоелштичних орбiтах з апогеем в 39000 км. Для щлей безперервного вщання було розгорнуте щле угрупування супутниюв «Блискавка», що лГтали в рГзних орбiтальних площинах. Наземш станци мереж «Орбiта» були забезпечеш досить великими антенами, яю за допомогою сервеприводiв вiдслiдковували рух супутника по орбт, перiодично перемикаючись на той, котрий перебувае в зош видимость Але й дониш угруповання супутниюв сiмейства «Блискавка-3» забезпечують передачу шформащ! Гз всГе! територи Роси й за !! межг
Створення потужних ракет-носив типу «Протон» й «Дельта» дозволило забезпечити доставку супутниюв зв'язку на геостащ-онарну кругову орбГту. I! особливють полягае в тому, що на ви-сот 35 800 км кутова швидюсть обертання супутника навколо ЗемлГ дорГвнюе кутовш швидкост обертання само! Землг Тому
163
супутник, що перебувае на такш орбт в площиш земного еква-тора, як би висить над одшею точкою, а 3 геостащонарних супутника, розташованих тд кутом 120°, забезпечують огляд вше! поверхш ЗемлГ, за вийнятком тшьки приполярних райошв. Осю-льки завдання шдтримки свого заданого положення на орбт покладае на сам супутник, то використання геостащонарних ко-смГчних апаратГв дозволило ютотно спростити наземш засоби прийому-передачГ шформащ!. У кшщ-кшщв наземна мережа ко-ристувачГв виявилася ютотно розширеною, i шформащя стала надходити безпосередньо споживачевг Свгдченням того е безлГч параболГчних антен-таршок, розташованих на житлових будин-ках як у великих мютах, так й у сшьськш мюцевостг
Поступово почали з'являтися штернащональш проекти. Один з них - створена наприкшщ 1970-х роюв загально доступна система глобального зв'язку 1НМАРСАТ. Основним !! при-значенням було надання морським судам стшкого зв'язку при знаходженш у вщкритому морГ й координащя дш шд час ряту-вальних операцш. Зараз мобшьний зв'язок через систему супут-никового зв'язку ИМАРСАТ забезпечуеться за допомогою переносного термшалу розмГром з невеликий кейс. Сьогодш чо-тири сучасних супутники забезпечують зв'язок уже не тшьки на морГ, але й на сушГ, охоплюючи величезну територГю, що прос-тираеться вщ ПГвшчного до ПГвденного полярного кола.
КосмГчними станщями «Салют» у шчш 1969 р. поставлений великий обсяг шформащ! про будову ЗемлГ i !! природш ресурси. Цю шформащю у виглядГ кольорових i чорно-бших космГчних фотозшмюв, отриманих у рГзних зонах спектру, та маса шших щнних вщомостей можливо було опрацювати лише за допомогою комп’ютерних технологш.
У 1971 р. одержан! першi фотографы Марсу, передаш кос-мГчним апаратом «Маринер-9». Радянський корабель «Марс-3» устшно здшснив посадку на Марсг У колишньому СРСР запущено першу в свт орбГтальну станщю «Салют». У 1973 р. скон-струйовано перший космГчний апарат, вщправлений до Юттеру. «Пюнер-10» усшшно виконав завдання. У США запущено станщю «Скайлеб».
164
У 1975 р. космГчний апарат «Пюнер-11» (США) пройшов по-близу Сатурна. Супутники «Венера-9» i «Венера-10» передали фотографи поверхш Венери на Землю.
На сучасному етат наприкшщ XX столГття i початку нового тисячолГття програми космГчних польотГв неодмшно включають зйомки. Людина не тшьки вперше наочно побачила цшком нашу Землю, зворотнш бГк Мюяця, планети, отримала за допомогою зшмюв нову наукову шформащю про них. ПланомГрно запуска-ються, змшюють одне одного спещальш супутники-зйомники, утворюючи постшноддачГ космГчш системи, що забезпечують рГзних споживачГв сканерними i фотографГчними зшмками (NОАА, 1970; Landsat, 1972; Метеор-Природа, 1974, Ресурс Ф., 1975; SPOT, 1986; Ресурс О., 1989 та ш.). Використання для ре-естращ! електронних свггових i теплових приймачГв розширило спектральний дГапазон зйомки до 12 мкм i дозволило застосу-вати для отримання зображення сканерний принцип. Стало мо-жливим оперативно передавати з носГя на наземш приймальш станци вщеошформащю, яка при вГзуалГзащ! представляеться також у виглядГ зшмюв.
