Антисептика та асептика у ветеринарній хірургії - Власенко В.М.
Скачать (прямая ссылка):
Проте вирішальними в розвитку вчення про антисептику стали дослідження JL Пастера. У 1867 р. англійському хірургу Д. Лістеру вдалося довести, що причиною нагноєння ран є мікроби повітря. У журналі "Lancet" він опублікував статтю "Антисептичний принцип у хірургічній практиці". Д. Лістер розробив запобіжно-антисептичну методику підготовки рук, інструментів, перев'язувального матеріалу та повітря приміщень з використанням 2,5-5 %-них розчинів карболової кислоти. Перші результати Д. Лістера були вражаючими. Йому вдавалося зберігати кінцівки хворих з відкритими багатоосколковими переломами, наслідком яких, як правило, були ампутація чи смерть.
Таким чином, під антисептикою (anti - проти + sepsis - гниття) розуміли метод знезаражування рук хірурга, інструментів, перев'язувального матеріалу та повітря приміщень за допомогою хімічних речовин неспецифічної дії, названих антисептиками.
Лістерівський антисептичний метод профілактики нагноєнь швидко отримав визнання і був прийнятий на озброєння більшістю хірургічних клінік Європи. Згодом як антисептичні засоби стали застосовувати сулему, борну кислоту, йодоформ, йод, ксероформ, лізол, перекис водню, анілінові фарби, іхтіол, нафталін, препарати срібла, перуанський бальзам. Однак поступово виявилися його недоліки, пов'язані, в першу чергу, з вираженою місцевою і загальнотоксичною дією карболової кислоти на організм хворого та лікарів.
Ця обставина та розвиток наукових уявлень про збудників нагноєнь привели до широкої критики антисептики та формування нового вчення про асептику.
Еру асептики відкрив Т. Більрот, який першим одягнув лікарів у білі халати та ввів обов'язкове миття рук перед операцією. У 1876 р. Ф. Ec-марх вперше запропонував індивідуальний перев'язувальний пакет.
Проте, чітка система асептичних заходів, висунута як альтернатива антисептиці, була науково обґрунтована і впроваджена в практику німецькими хірургами Е. Бергманом і Шиммельбушем та російським хірургом М.С. Субботіним (1885).
Прибічники асептичного методу головним вважали захист рани від попадання мікроорганізмів. Так, Е. Бергман стверджував, що вогнепальні рани практично стерильні. Звідси виник постулат: "Первинна асептич-
7
на пов'язка вирішує долю пораненого". Попередньо перев'язувальний матеріал знезаражували високою температурою, причому ця концепція превалювала аж до періоду Першої світової війни. В умовах бойових дій асептика й антисептика мирного періоду виявилися недостатньо дієвими щодо профілактики нагноєнь поранень при їх нарізному застосуванні.
Масовість бойових дій, насиченість армій артилерією, різке збільшення кількості осколкових поранень та відповідно випадків газової гангрени призвели до того, що шпиталі буквально тонули в потоках гнійного ексудату внаслідок істотного поширення ранової інфекції.
Виходячи з досвіду військовопольової хірургії періоду Першої світової війни, стала зрозумілою необхідність поєднання обох методів. Слушним з цього приводу було ще в період їх протиставлення, висловлювання Нейдорфа (1890) про те, що хірургія не перейшла від антисептики до асептики, а прогресувала асептикою в антисептиці. Нині говорять про єдиний асептико-антисептичний метод як сукупність способів і засобів запобігання інфекційним процесам у тканинах макроорганізму чи їх припинення.
8
СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ АСЕПТИКИ ТА АНТИСЕПТИКИ
Незважаючи на те, що з принципових позицій ці методи в своєму теоретичному значенні стали єдиними, в методичному плані поняття "асептика" й "антисептика" розрізняють і нині відповідно до нових поглядів.
Асептика - це система профілактичних заходів, спрямованих на запобігання хірургічної інфекції шляхом недопущення потрапляння мікроорганізмів у рану, тканини, органи, порожнини організму. Для досягнення цієї мети використовують як фізичні (ультрафіолетове випромінювання, іонізуюча радіація, ультразвук, фільтрування, дія високих температур і тиску), так і хімічні (гази, пари чи розчини хімічних речовин) способи знезараження.
Істотне значення також мають організаційні, ветеринарно-санітарні та зоогігієнічні заходи.
Згідно із сучасним поняттям асептики, її головним завданням є профілактика екзогенної інфекції, яка може розвинутися як результат контактного, імплантаційного та повітряно-крапельного зараження.
Найбільше практичне значення для ветеринарної хірургії має профілактика контактного зараження, тобто запобігання внесенню мікроорганізмів у рану непідготовленими руками, погано простерилізованими інструментами та перев'язувальним матеріалом, внаслідок незадовільної ізоляції рани від оточуючих ділянок шкіри тощо.
При імплантаційному зараженні інфекційний процес розвивається внаслідок проникнення мікроорганізмів у глибину тканин разом з уведеним предметом (шовним матеріалом, тампоном, дренажем тощо) або рідиною, наприклад, при введенні лікарських речовин.
Попередження повітряно-крапельного зараження здебільшого залежить від рівня та якості організаційних, ветеринарно-санітарних та зоо-гігієнічних заходів, спрямованих на зменшення та знешкодження мікроорганізмів у повітрі.
