Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Биология -> Власенко В.М. -> "Антисептика та асептика у ветеринарній хірургії" -> 2

Антисептика та асептика у ветеринарній хірургії - Власенко В.М.

Власенко В.М. , Рубленко М.В., Козій В.І., Ільніцький М.Г., Мисак А.Р., Рубленко С.В. Антисептика та асептика у ветеринарній хірургії. Под редакцией Гушко О.О. — Бц.: Білоцерківська книжкова фабрика, 2005. — 71 c.
Скачать (прямая ссылка): atayvh2005.pdf
Предыдущая << 1 < 2 > 3 4 5 6 7 8 .. 27 >> Следующая


4

РОЗВИТОК УЧЕННЯ ПРО АНТИСЕПТИКУ ТА АСЕПТИКУ

Традиційні терміни "антисептика" й "асептика" є далеко несталими поняттями й більшою мірою відображають їх історію, ніж сучасне розуміння.

Розвиток антисептики й асептики тісно пов'язаний з історією лікування ран і ранової інфекції, яка своїми коренями сягає глибини віків. Як свідчать археологічні знахідки, ще в період неоліту (5000-4500 років до н. е.) проводили трепанацію черепа та інші операції на кістках.

Із папірусу Еберса, знайденого в XIX столітті, відомо, що за 3000 років до нашої ери єгиптяни використовували для лікування ран мед, рослинну олію та вино, і навіть накладали на рани шви чи склеювали.

Біблія і Талмуд, індійський трактат "Аюр-Веда" ("Книга життя") та інші древні джерела містять основні рекомендації, спрямовані на створення сприятливих умов для загоєння ран: заборона немитими руками досліджувати рану, вчасне її закриття полосками чистої натільної білизни, одягнутої перед боєм, забезпечення спокою ушкодженої кінцівки. Хірурги Древньої Індії успішно лікували рани шляхом накладання глухого шва після попереднього видалення сторонніх тіл. Також вони вміли лікувати переломи, виконували ампутації та лапаротомії, накладали кишковий шов. У ті часи мистецтво лікування ран, без будь-якого сумніву, було найрозвинутішим розділом лікарської науки.

У подальшому достовірні літературні джерела про лікування ран відсутні, а знову вони з'являються вже в Древній Греції. Рядки "Іліади" свідчать, що в античній Елладі існував суспільний стан лікарів, та й самі гомерівські герої Ахілл, Нестор та інші володіли знаннями про накладання пов'язок. З Гіппократа фактично розпочинається наука про загоєння ран. Він вперше застосував металічний дренаж для дренування ран. Гіппократ вважав причиною їх гнійного ускладнення різноманітні забруднення. Він вимагав, щоб операційне поле було чистим, захищеним чистою тканиною. Під час операції використовував лише кип'ячену воду. Проте, лише через 24 століття хірургія повернулася до цього і повністю усвідомила значення асептики.

З розквітом давньоримської цивілізації центр медицини перемістився до Риму. Клавдій Гален (II ст. н. е.) застосовував накладання швів на рану та бронзові трубки для дренування. Проте нагноєння він вважав обов'язковим елементом процесу загоєння рани та істотного значення надавав пошукам "чудодійного" засобу, який сприяв би цьому нагноєнню, прискорюючи загоєння.

5

Однак, у цей період дуже поширеним було припікання ран розпеченим залізом чи кип'ячою олією з метою попередження гнійних ускладнень при пораненнях. У подальшому рани лікували під пов'язками з різноманітними рослинними оліями, вином, мазями, екстрактами лікарських трав.

Перша спроба пояснити причини розвитку заразних хвороб і нагноєння ран належить арабському вченому Разі (Абу-Бекр бен Захарія, 850923 pp.). Підшукуючи місце для лікарні в Багдаді, він наказав розвісити по місту шматки м'яса і в результаті вибрав те місце, де гниття почалося найпізніше.

Лише в 1546 р. Д. Фракасторо (1478-1553) видав тритомну працю "Про контагії, контагіозні хвороби і лікування", у якій довів контактну природу інфекційних захворювань. Як дійовий засіб проти поширення зарази, він запропонував ізоляцію хворого та ретельне прибирання приміщень, де той знаходиться. Фактично це стало основою асептики.

Істотний прогрес в хірургії розпочався в середині XVIII ст., коли в університетах Франції та Англії почали викладати хірургію та з'явилися школи для підготовки військово-польових хірургів.

Вже в цей, доантисептичний період, деякі хірурги запропонували замість ампутації розсікати чи висікати рану з метою попередження гнійно-запальних ускладнень.

Видатний вітчизняний хірург M І. Пирогов (1810-1881) висунув геніальну догадку про заразну природу ранових ускладнень ("госпітальних міазм"). У своїх знаменитих "Началах общей военно-полевой хирургии" (1865) він писав: "Гнійне зараження поширюється не стільки через повітря, яке стає явно шкідливим при скупченні поранених у закритому просторі, скільки через оточуючі поранених предмети: білизну, матраци, перев 'язувальні засоби, стіни, підлогу і навіть санітарний персонал ".

Проте, незважаючи на застосування ML Пироговим хлорного вапна, спирту та йодної настоянки, все ж таки системи боротьби з "міазмами" ще не було.

Власне, поняття "антисептика" ввів англійський військовий хірург Л. Прайнгл у 1750 р. на основі спостережень за протигнильним ефектом мінеральних кислот, які використовували в той час для знезаражування нечистот. У XIX столітті цей термін поширився на заходи щодо попередження післяродових ускладнень і нагноєння ран.

Найближче до чіткої системи профілактичної антисептики підійшов угорський лікар-акушер І. Земмельвейс (1848). Такі заходи, як дезінфекція рук, інструментів, родових шляхів хлорною водою дозволили йому значно знизити смертність внаслідок післяродового сепсису.

6

І. Земмельвейс, увівши в кров кролів секрет із матки породіль з лихоманкою, експериментально довів наявність у ньому заразних факторів, що можуть передаватися через брудні руки лікаря та інструменти від однієї пацієнтки до іншої.
Предыдущая << 1 < 2 > 3 4 5 6 7 8 .. 27 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed