Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Засновником порівняльної анатомії вважається учень Платона Аристотель (384—322 рр. до н. е.). За оцінкою Кюв'є, праці Аристотеля слід «прийняти за зразок». Настільки вдало він описав апарат руху, що лише в XVII ст. Фабрицій незначно доповнив ці праці, проте, за словами самого автора, він більшу частину взяв у Аристотеля. Мало послідовників Аристотеля щось додали до його опису нутрощів.
Одним з відомих анатомів був і Проксагор із Коса (335 р. до н. е.), який встановив різницю між венами й артеріями, відмічаючи, що артерії закінчуються капілярами, хоча зазначав, що капіляри містять повітря. Завдяки йому набуло значного поширення вчення про пульс.
Учень Проксагора Герофіл (317 р. до н. е.) вперше описав писальне перо в мозку, яєчники, дванадцятипалу кишку, виявив у кози лімфатичні (молочні) шляхи.
У період життя Аристотеля особливо виділявся Діокл Каристський (360 р. до н. е.). Після Гіппократа, який жив в Афінах, Діокл Каристський був най-відомішим лікарем. Гален говорить про нього, як про ревного анатома, що вивчав анатомію на тваринах.
Еразістрат (помер у 280 р. до н. е.), який жив при дворі сирійського царя, спостерігав молочні судини на брижі кози, хоча назвав їх артеріями, оскільки не завжди виявляв у них молочний сік. Він розрізняв рухові і чутливі нерви, добре описав сухожилкові нитки серця, хоча травлення пояснював механічним тертям стінок шлунка.
Марінус (близько 100 р. н. е.), за Галеном, опрацював м'язи, відкрив піднебінний нерв, досліджував кишкові залози. Гален називав Марінуса відновником анатомії.
Хоча Гален (131—210 рр. н. е.) був добрим лікарем, проте в історії він більше відомий як анатом. Це останній анатом давності. Він описав 300 м'язів, 7 пар черепномозкових і 30 пар спинномозкових нервів, був піонером у переході до аналітичного та експериментального досліджень. Гален добре володів розтином трупів свиней, собак, левів, слонів, написав 400 праць («Анатомічні дослідження», «Про призначення частин тіла» та ін.). Анатомія Га-лена містила в собі елементи гістології. Він спостерігав, що м'язи складаються не лише з м'язових, а й із сполучнотканинних волокон; стінки артерій, шлунка, кишок і матки складаються з кількох шарів. Це він увів низку термінів, які вживаються й нині (апофіз, епіфіз, симфіз, діартроз, синартроз, гінглім тощо).
Анатомія середніх віків. Для розвитку ветеринарії, а відтак і анатомії цього періоду, велике значення мали спеціальні зібрання праць попередників у «Гіппіатрики» та «Геопоніки», які були видані за наказом імператора Костянтина VII (905—959 рр. н. е.), та праці арабських учених.
7
Вступ
Значним досягненням арабських учених було те, що вони переклали на арабську мову праці грецьких та римських учених, додавши свої дані. Визначним перекладачем був Абул-Гафен Табіт (826-901 рр.), який також написав працю про анатомію птахів. Та особливої поваги заслуговує Абу Бакр (860—930 рр.), конюший і ветеринарний лікар султана Єгипту. У своїй відомій праці «El Nacer», яка складається з двох книг (103 розділів), він уперше описав не лише велику кількість хвороб, а й анатомію коней, породні, вікові та статеві відмінності цих тварин.
В європейських країнах праці з анатомії цього періоду поступалися подібним працям давності та арабів. Цей період скоріше був періодом зворотного еволюційного розвитку анатомії.
Можна виділити працю короля Сицилії та Єрусалима Фрідеріка ІІ «Про соколине мисливство» (1274), у якій вперше описано деталі анатомії птахів.
У ветеринарних трактатах Моруса і Марко (1316) та Августіно Колумбре (1518) подано основи анатомії коня і великої рогатої худоби.
Історія анатомії в новий час (до заснування вищих ветеринарних закладів). Цей період історики ще називають періодом Карла Руїні — засновника доскональної анатомії коня (1598). З ім'ям Андрія Везалія (1514—1564 рр.) пов'язаний вік Відродження, або реформ. Везалія по праву називають реформатором анатомії. Він розтинав трупи і в 1543 р. закінчив працю «Про будову людського тіла» в семи книгах. Після тривалих віків глибокого занепаду науки відкриття йшло за відкриттям. Імена багатьох анатомів епохи Відродження перейшли в анатомічну номенклатуру — Я. Сільвій (1478—1555), Г. Фаллопій (1525—1562), В. Євстахій (1500—1570).
Незалежно один від одного М. Сервет (1553), Р. Коломбо (1559) і А. Цезальпін (1569) описали мале коло кровообігу. Відкриття великого кола кровообігу належить В. Гарвею (1578—1638).
А. Бареллі (1608—1679) в книзі «Про рухи тварин» на основі законів механіки вперше розглянув кістки як важелі, на які діють м'язи.
Г. Белліні (1643—1704) вивів із властивостей скорочення і розслаблення термін еластичності. Він вважав, що м'язи складаються з дрібних волоконець, яким властива функція скорочення.
К. Мальпігі (1623—1694) за допомогою мікроскопа не лише описав мікроструктуру рослин, багатьох комах, а й відкрив капіляри внутрішніх органів, описав судинні клубочки нирок. Завдяки появі мікроскопа багато вчених близько підійшли до розуміння клітинної теорії — Я. Пуркіньє (1787—1869), Т. Шванн (1810—1882), М. Шлейден (1804—1881).
