Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Спайка склепіння — comissura fornicis — утворена поперечними волокнами між ніжками склепіння. Вона з'єднує дорсальні кінці обох гіпокампів.
Між переднім кінцем мозолистого тіла і стовпами склепіння знаходиться передня спайка мозку— comissura rostralis, яка з'єднує нюховий мозок обох півкуль.
Смугасте тіло — corpus striatum — складається з чотирьох ядер: хвостатого, сочевицеподібного, мигдалеподібного і огорожі. Розміщене попереду зорових горбів. Між ядрами знаходяться внутрішня й зовнішня капсули, утворені проекційними провідними шляхами (див. рис. 13.11).
На хвостатому ядрі — nucleus caudatus 2 — розрізняють голівку й хвіст. Голівка своєю дорсальною поверхнею утворює дно бічного шлуночка ростро-латерально від гіпокампа.
470
НЕРВОВА СИСТЕМА
Сочевицеподібне ядро — nucleus lentiformis 3 — розміщене латерально від хвостатого ядра і зорового горба і відокремлюється від них внутрішньою капсулою. Латеральна частина сочевицеподібного ядра називається лушпиною — putamen, а медіальна — блідим ядром— globus pallidus. Бліде ядро лежить латерально від зорового горба і попереду від ядра латерального колінчастого тіла — corpus geniculatum laterale (див. рис. 13.11, 13). Зовні від сочевицеподібного ядра знаходиться зовнішня капсула — capsula externa 4, а латерально від капсули — інше ядро у вигляді вузької смужки — огорожа — claustrum 5. На межі між огорожею, лушпиною і гіпокампом розміщене !мигдалеподібне ядро — nucleus amygdale, яке є частиною нюхового мозку.
Смугасті тіла сполучаються провідними шляхами: 1) з корою великого мозку; 2) із зоровими горбами й гіпоталамусом; 3) з ядрами сітчастого утвору середнього мозку (червоне ядро), з ядрами мозкового мосту і довгастого мозку (каудальні оливи); 4) з ядрами черепномозкових нервів.
Функціонально смугасті тіла мають велике значення. Через них замикаються різні рефлекторні ланцюги: а) периферичний рецепторний апарат — зорові горби — смугасті тіла — соматичні й вісцеральні ефекторні апарати; б) кора — смугасте тіло — соматичні й вісцеральні апарати.
Рис. 13.12. Бічні шлуночки головного мозку:
а — мозок коня; б — мозок собаки; 1 — nucleus caudatus; 2 — fornix; 3 — plexus vasculosus; 4 — fimbria hippocampi; 5— gl. pinealis; 5 — habenula; 6— alveus hippocampi; 7— recessus suprapinealis; 8— velum medullare rostrale; 9— fossa rhomboidea; 10— pl. vasculosus; 11 — velum medullare caudale; 12— thalamus; 13 — fissura hippocampi; 14 — tuberculum rostrale thalami; 15 — corpus geniculatum laterale et 16 — mediale; 17 — colliculus rostralis et 18 — caudalis; 19 — pedunculus cerebellaris medius; 20 — caydalis et 21— rostralis
471
НЕРВОВА СИСТЕМА
Кінцевий мозок розвивається з передньої частини рострального мозкового міхура, у якого бічні відділи дають початок півкулям головного мозку та його бічним шлуночкам. У міру швидкого розростання бічних відділів кінцевого мозку середня частина переднього мозкового міхура перетворюється на кінцеву пластинку, яка обмежує спереду і знизу порожнину третього мозкового шлуночка. В подальшому вона бере участь в утворенні найбільшої спайки між півкулями — мозолистого тіла (див. рис. 13.11), яке своїм каудальним кінцем заходить під дах проміжного мозку. В середню щілину між півкулями вростає мезенхіма, яка дає початок серпу мозку. У кожній півкулі розрізняють три частини: вентральну, яка є продовженням зорового горба на основу півкулі; передню, яка є старою корою (archipallium) і дає початок нюховому мозку, і дорсальну частину, яка є основою кори головного мозку та його провідних шляхів. У філогенезі остання частина є більш молодим утвором, яку називають новим плащем — neopallium. Кора головного мозку, що становить основу плаща, є центром вищої нервової діяльності тварини і найбільшого розвитку досягає у приматів (особливо у людини). В подальшому розвивається смугасте тіло (див. рис. 13.11). Розвиток нюхових часток мозку зумовлюється наявністю нюхового аналізатора, який у водяних тварин має велике значення для орієнтації в навколишньому середовищі. Відростки чутливих нюхових клітин закінчуються в нюхових цибулинах, які становлять частину нюхових часток кінцевого мозку.
В еволюції плаща спостерігаються дві різні за будовою та функціями формації. Спочатку у наземних тварин виникає кора простішої будови, яка має тришарову клітинну структуру. З неї утворюються вищі нюхові центри — грушоподібні частки, закрутки гіпокампа та їх похідні. Всі ці частини об'єднуються поняттям «первинний плащ» — archipallium, або стара кора. Первинний плащ краще розвинений у макросматичних тварин (у тварин з гострим нюхом) на відміну від мікросматів, у яких нюх слабко розвинений (примати).
У ссавців на межі між нюховою часткою та первинним плащем виникає вторинний плащ — neopallium, або нова кора. Сіра мозкова речовина його розміщена на поверхні над білою мозковою речовиною. Вперше він виникає у плазунів (рептилій). У міру свого розвитку новий плащ витісняє первинний плащ медіально і вентрально. В ділянці щілини гіпокампа утворюється складка кори у вигляді ніжки гіпокампа (амонового рога). Вторинний плащ займає всю дорсолатеральну частину півкулі і вкриває проміжний і середній мозок з дорсальної та бічної поверхонь (рис. 13.14).
