Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
<$> розвиток органів сечовиділення
У простих організмів продукти обміну кожної клітини виділяються з організму безпосередньо в зовнішнє середовище. У більш високоорганізова-них тварин, у зв'язку з диференціюванням різних систем організму, з'являються спеціальні органи виділення.
Так, у нижчих черв'яків, голкошкірих, членистоногих видільна функція відбувається травним синцитієм або клітинами периферичної паренхіми (нефроцитами), які накопичують екскрети. Накопичені в цих клітинах екскрети переробляються на пігменти, кристалики сечової кислоти і залишаються на все життя, створюючи забарвлення й малюнок тіла живого організму. Отже, екскрети не виводяться з організму, а переходять у нерозчинний стан. Утворюються «нирки накопичення». Такі нирки властиві недовговічним тваринам. У комах «нирками накопичення» є жирове тіло, яке належить до похідного периферичного фагоцитобласта.
311
Розділ 7
У представників плоских черв'яків (війчастих черв'яків) ще немає морфологічно означених видільних органів. Видільну функцію виконують кишки, а також клітини паренхіми — нефроцити. Ці клітини бувають двох типів: одні утворюють дифузну «нирку накопичення», другі вбирають зерна екскретів. Останні проникають крізь шкіру назовні або в кишки і гинуть, звільняючи організм від екскретів.
У подальшому нефроцити концентруються в певних місцях тіла, з'єднуючись з протонефридіями. Протонефридії являють собою систему тоненьких капілярів, які пронизують усе тіло і на шкірі відкриваються маленькими порами. Основна їх функція — регуляція осмотичного тиску в тілі тварин і виділення води, що безперервно надходить із зовнішнього гіпотонічного розчину. Лише після того, як протонефридії вступають у контакт з екскреторними органами, вони виконують подвійну функцію: осморегулювальну і видільну (плоскі черв'яки).
Під час утворення сегментів тіла (кільчасті черв'яки) в кожному з них утворюється пара нефридіїв, які складаються з невеликого звивистого каналь-ця. Останній лежить у целомі і відкривається одним кінцем назовні, а іншим за допомогою маленького нефростома — в порожнину сегмента. Нефридії утворюються за рахунок ектодерми або ектомезодермальних нефро-бластів і ростуть від периферії в бік целома.
У ланцетника видільна система нефридіального типу. Нефридії мезодер-мального походження. Нефридіальні канальці розміщені метамерно в зябровій ділянці і відкриваються одним кінцем у целом, а іншим — назовні. Потім формується одна протока — примітивний сечовід, у який відкриваються всі сегментальні трубочки. В порожнині тіла разом з нефридіями утворюється густа капілярна сітка у вигляді клубочків. Поступово відбувається зниження функції трубочок передніх відділів тулуба з одночасним прискореним розвитком трубочок у задньому відділі, які концентруються в компактні органи.
Такий хід розвитку видільного апарату спостерігається в ембріональний період, що дає змогу виділити три самостійні генерації нирок: переднирка, головна нирка, або пронефрос, — pronephros; проміжна нирка, тулубова, або мезонефрос, — mesonephros; дефінітивна нирка, або метанефрос, — meta-nephros (рис. 7.1). Для цих генерацій характерна наявність особливого функціонального пристосування — ниркового тільця. Ниркове тільце складається із судинного клубочка і капсули. Переднирка у дорослих тварин рідко функціонує і здебільшого трапляється в період личинки.
Органами виділення у круглоротих є переднирки (див. рис. 5.3), які у вигляді парних стрічкоподібних утворів підвішені на брижі до дорсальної стінки задньої половини порожнини тіла. По нижньому краю проходить сечовід (див. рис. 5.3, 22), що каудально з'єднується з протилежним і утворює ампулоподібне розширення — сечостатевий синус 23, який відкривається на верхівці сечостатевого сосочка 2¦^.
Нирки акули парні, видовжені, лежать збоку від хребта проміжного типу (див. рис. 5.3, В, 21). У задній частині нирок, на вентральній поверхні, слабко виділяються сечоводи. Вони відкриваються на верхівці сечового (самка) або сечостатевого (самець) сосочка, розміщеного в клоаці.
312
ОРГАНИ СЕЧОВИДІЛЕННЯ
У кісткових риб (цив. рис. 5.3, Г) нирки розміщені збоку від хребта. По бічних поверхнях нирок проходять сечоводи 22 і каудально, позаду нирок, зливаються в непарну сечову протоку. Протока відкривається в сечовий міхур 38, який у свою чергу відкривається в сечовий отвір 39 позаду статевого отвору 40.
В амфібій (жаба) нирки парні, компактні, видовженої форми, проміжного типу, розміщені збоку від хребта в задній частині порожнини тіла (див. рис. 5.4, А). По зовнішньому краю кожної нирки проходять тоненькі сечоводи 20, які відкриваються в спинній частині клоаки самостійними отворами. Непарний отвір у вентральній стінці веде у великий сечовий міхур 21. Густа сітка капілярів у стінках сечового міхура зумовлює всмоктування води із сечі. Сеча стає більш концентрованою і скороченням стінок міхура виводиться в
Рис. 7.1. Відносні розміри і положення органів виділення в ембріона людини на ранніх стадіях розвитку:
А — п'ятий тиждень; Б— шостий; В— сьомий; Г— восьмий тиждень; Д— три місяці (чоловічої статі); Е— три місяці (жіночої статі); 1 — жовчний мішок; 2— дегенеруючі канальці пронефроса; 3 — канальці мезонефроса; 4 — протока метанефроса; 5 — клоака; 6 — алантоїс; 7 — пряма кишка; 8 — статевий синус; 9— протока мезонефроса; 10— метанефрогенна тканина; 11 — гонада; 12— метанефрос; 13 — мюллерові протоки, що зрослися; 14 — статевий горбок; 15 — сечовий міхур; 16 — придаток сім'яника; 17— залишки мюллерової протоки; 18— сім'яник; 19— сім'явиносна протока; 20— сім'яні пухирці; 21 — передміхурова залоза; 22— сечостатевий канал; 23— статевий член; 24— присінок; 25— клітор; 26 — матка; 27— сечовий хід; 28 — залишки мезонефроса; 29 — маткова труба; 30 — яєчник; 31 — піхва; 32— сечовід
