Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Є багато спільного в будові стінок внутрішніх органів, які складаються з трьох основних оболонок: слизової, м'язової і серозної (див. кольорову вклейку, рис. VI).
Слизова оболонка — tunica mucosa — вкриває внутрішню поверхню трубчастих органів і вистелена епітелієм. Залежно від функції, яку виконує епітелій, він буває дуже різноманітним: у ділянках, де можливі механічні пошкодження, розміщений плоский багатошаровий епітелій (ротова порожнина, стравохід); там, де механічні пошкодження менш можливі, знаходиться миготливий (трахея, маткова труба), циліндричний (кишки), циліндричний секреторний (залози) епітелій.
Слизова оболонка складається з епітеліальної пластинки — lamina epithelialis, власне сполучнотканинної пластинки — lamina propria mucosae — та підслизової основи. В місцях, де слизова оболонка легко збирається в складки або сильно розтягується, як, наприклад, у стравоході, підслизова основа добре розвинена. Складчастість у слизовій оболонці може створюватись завдяки наявності особливого тонкого прошарку м'язових волоконець — м'язової пластинки слизової оболонки — lamina muscularis mucosae. її наявність тісно пов'язана з розвитком підслизового шару.
М'язова оболонка — tunica muscularis — порівняно масивна і складається з внутрішнього колового — stratum circulare — і зовнішнього поздовжнього — stratum longitudinale — шарів. М'язова оболонка представлена непосмуго-ваною м'язовою тканиною, проте в деяких органах вона може бути предста-
239
Розділ 5
влена посмугованою тканиною (гортань, глотка), яка розділяється на окремі м'язи. М'язової тканини може зовсім не бути (носова порожнина).
Серозна оболонка — tunica serosa — вкриває органи, розміщені в порожнинах тіла, і розвивається там, де органи зберігають деяку рухливість. Вона складається із сполучнотканинної підсерозної основи — tela subserosa — і поверхневого шару плоских клітин мезотелію — mesothelium. Клітини мезоте-лію виділяють незначну кількість серозної рідини, яка вкриває гладеньку поверхню серозної оболонки.
Якщо органи лежать поза межами порожнини, вони вкриті пухкою сполучною тканиною — адвентицією — tunica adventitia (трахея, стравохід).
У товщі стінки трубчастих органів або поза їх межами розміщені залози — glandulae, які виділяють у просвіт трубчастих органів специфічну речовину — секрет (слину, жовч, слиз, шлунковий сік). Частину залоз, які також розвинулись із епітелію порожнистих органів, однак виділяють специфічну речовину в кров і не мають вивідних шляхів, називають залозами внутрішньої секреції (ендокринними залозами), а їхню речовину — інкретом. Залози, розміщені в товщі трубчастого органа, називають інтрамураль-ними, або пристінковими (щічні, піднебінні, язикові, кишкові). Вони бувають одноклітинні (келихоподібні клітини) і багатоклітинні. Останні мають будову простих чи розгалужених трубочок, міхурців або одночасно трубочок і міхурців (альвеолярно-трубчасті залози). Залози, що виходять за межі стінки органа, називають застінними, або екстрамуральними (слинні та підшлункова залози, печінка).
Кожна багатоклітинна залоза складається з паренхіми і строми. Паренхіма — це специфічна тканина, до складу якої входить епітелій, вид і діяльність якого в різних органах неоднакові: він створює балки часток печінки, залозисту тканину всіх застінних залоз. Строма складається з пухкої сполучної тканини й утворює капсулу органа й сполучнотканинні перегородки, які розділяють орган на частки і часточки. В перегородках строми проходять судини та нерви.
У стінці трубчастих органів розміщені судини (кровоносні, лімфатичні), нерви та лімфоїдна тканина (лімфоїдні вузлики й мигдалики).
<$> АПАРАТ ТРАВЛЕННЯ
Апарат травлення — apparatus digestorius — забезпечує організм поживними речовинами.
В органах травлення їжа зазнає механічної й хімічної обробки, поживні речовини всмоктуються стінками травних органів і розносяться судинами по всьому організму. Слід зазначити, що функція травного апарату тісно пов'язана з органами кровообігу й дихання. Проте не менш важлива роль належить органам локомоції, які дають можливість тваринам шукати корми й наближатися до них. Регулювальну діяльність органів травлення та їх взаємозв'язок з іншими апаратами забезпечує нервова система.
Отже, апарат травлення забезпечує організм поживними речовинами, перебуваючи в тісному взаємозв'язку з іншими апаратами організму. При цьому діє загальний принцип живого організму, що все в організмі взаємозв'язане і взаємозумовлене, ніщо не зайве, одна часточка впливає на іншу.
240
НУТРОЩІ
? СТИСЛА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗВИТКУ АПАРАТУ ТРАВЛЕННЯ
В одноклітинних організмів захоплення їжі, її розщеплення і засвоєння здійснюється всією цитоплазмою, тобто відбувається внутрішньоклітинне травлення. У багатоклітинних організмів з ускладненням будови тіла відбувається диференціація клітинних елементів і розподіл їхніх функцій.
У первинних багатоклітинних організмів їжа надходила в порожнину, створену ендодермальними клітинами, як це спостерігається в сучасної гідри. Захоплення їжі й виділення з організму продуктів життєдіяльності відбувалось через один і той самий ротовий отвір. У подальшому з ектодерми спереду ендодермальної порожнини розвинулись додаткові пристосування для захоплення їжі, утворилась ротоглотка й виділилась власне травна кишка. В стінках цієї кишки з'явились різні випини, збільшилась площа контакту з вмістом. Більше того, кишка видовжувалась, згиналась, а в її стінці утворились залози. Такі органи травлення спостерігаються у плоских черв'яків (війчастих). Таким чином, процес травлення з внутрішньоклітинного перетворився на ферментативний, оскільки травні залози виділяють секрет, який зумовлює хімічну обробку харчових мас.
