Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Биология -> Рудик С. К. -> "Анатомія свійських тварин" -> 104

Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.

Рудик С. К. , Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. Анатомія свійських тварин: Підручник — К.: Аграрна освіта, 2001. — 575 c.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка): anstr2001.pdf
Предыдущая << 1 .. 98 99 100 101 102 103 < 104 > 105 106 107 108 109 110 .. 255 >> Следующая


Волосся росте до певної довжини і певний час, а потім замінюється. Цей процес називається линянням. Розрізняють три види зміни волосся: ювенільну (вікову), періодичну і перманентну. Ювенільне линяння відбувається до періоду статевої зрілості і від сезону не залежить. Періодичне, або сезонне, линяння найбільш властиве диким тваринам. У разі перманентного линяння замінюється лише частина волосся. Це линяння властиве волосу чубка, гриви, щітки, хвоста, щетинистому волоссю у свині, шерстному в овець. Линяння на певних частинах тіла починається в різний час і відбувається з різною швидкістю. В першу чергу линяє ділянка спини, шиї, лопаток, крижів та нижньої частини кінцівок, потім — ділянка пахвин і останніми — ділянки живота і голови. За однакових умов світле волосся линяє повільніше від темного. У молодих коней волосся змінюється впродовж 15—20 днів, у старих і худих — до 30 днів.

Будова і розміри всіх шарів та елементів шкіри значною мірою змінюються залежно від сезону (тобто часткова атрофія і наступна регенерація). Найбільш різко це спостерігається у північного оленя (товщина шкіри зменшується в 4—5 разів), частково також у овець і коней.

У великої рогатої худоби покривне волосся відносно коротке. У овець між волоссям шерсті виступає довге остьове волосся, яке виходить із шкіри пучками по 10—12 волосин. У кіз, навпаки, пухове волосся розсіяне, у самців виділяється борода — barba hirci. У свиней між щетинистим волоссям трапляються тонкі й м'які волосини. У собаки залежно від породи буває різноманітний волосяний покрив.

226

Розділ 4

Секретом залоз є шкірне сало — sebum, яке захищає волосся від намокання, висихання і, завдяки кислій реакції, від дії мікроорганізмів. Сало

виділяється рідким і на поверхні шкіри загустіває. Під час його розкладання утворюються леткі жирні кислоти з характерним запахом.

Найбільші сальні залози у коня й собаки, найменші — у свині. Величина залоз залежить від густоти волосся: чим густіше волосся, тим тонші й довші

залози.

У великої рогатої худоби найбільші залози знаходяться в ділянці носо-губного дзеркала, біля коренів рогів, у ділянці вінчика ратиць.

У овець сальні залози складаються з кількох часточок різної форми. У баранів більші, ніж у вівцематок. Секрет залоз змішується з потом, утворюючи жиропіт.

У свиней сальні залози найкраще розвинуті в ділянці потилиці, вушних раковин і щелеп. Найменше їх у ділянці грудної й черевної стінок.

Найбільших розмірів залози досягають при настанні статевої зрілості. У самців залози розвинуті слабше, ніж у самок, у диких тварин — краще, ніж у свійських.

Спеціалізовані шкірні залози. У деяких ділянках тіла при переході шкіри в слизові оболонки (губи, повіки, відхідник), а також у шкірних пазухах (підочноямкові, міжпальцеві, навколовідхідникові) розміри, форма, густота й характер секреції потових і сальних залоз змінюються. Так, похідними потових залоз є залози зовнішнього слухового ходу, які виділяють «вушну сірку»; залози носо-губного й носового дзеркала у жуйних, які виділяють серозний секрет; залози м'якушів тощо. Похідними сальних залоз є залози відхідника, крайньої плоті, статевих губ, повік.

Крім того, є пахучі залози. Звичайні потові залози в певних місцях тіла, особливо у людини, виділяють пахучий секрет. їх діяльність пов'язана зі статевою активністю. За типом секреції це апокринові залози значної товщини (до 3—5 мм). Вони розміщені в пахвинній ділянці, на сосках молочних залоз, навколо статевих губ.

Ще є особливі видозмінені сальні залози: мускусні (кабарга), підочноям-кові (вівці, олені, антилопи), міжпальцеві (вівці, олені), пахвинні (кролик), кореня хвоста (бобер), заплесна (свиня), відхідника (куниця) тощо.

228

СИСТЕМА ОРГАНІВ ШКІРНОГО ПОКРИВУ

Молочні залози — glandulae lactiferae — властиві лише ссавцям і виникли у зв'язку з необхідністю годувати новонароджених, які самостійно не можуть вживати їжу дорослих.

Молочні залози закладаються в обох статей, але досягають повного розвитку лише у жіночої статі і функціонують періодично. В єхидни молочні залози функціонують також у самців. Секрет, що виділяється залозами, — молоко (lac) — має високі поживні властивості, необхідні для організму. Спостерігається зворотна залежність між кількістю білка в молоці і строком подвоєння маси новонародженого. Наприклад, подвоєння маси у кози настає через 20 днів (5 % білка), у собаки — через 8 (9,2 %), у кроля— через 6 днів (15,5 % білка).

У тварин виділяється різна кількість молока, особливо багато його може бути у корови — до 111 кг за добу (27 674 кг за рік). Відповідно, для такої секреції молочна залоза повинна мати достатнє кровопостачання та добре розвинені внутрішні органи (легені, органи травлення). Для виділення 1 кг молока через вим'я корови проходить близько 450 л крові.

У тварин спостерігається різна кількість молочних залоз (рис. 4.5). їх буває 1—8 пар, а іноді 10 (гризуни) і навіть 25 (опосум). Молочні залози розміщуються у вигляді однієї пари в ділянці грудної стінки (слон, китоподібні, примати) або в ділянці між стегнами (кобила, жуйні). В останньому випадку їх називають вим'ям — uber. Молочні залози, розміщені по нижній частині черевної і грудної стінок, утворюють множинне вим'я — ubera (свиня, хижаки, гризуни).
Предыдущая << 1 .. 98 99 100 101 102 103 < 104 > 105 106 107 108 109 110 .. 255 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed