Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
На внутрішній поверхні компактного шару, зовні кісткових перетинок, а також на внутрішній поверхні компактної речовини діафіза є дуже тонка оболонка — ендост. Вона складається з великої кількості різноманітних клітин, що забезпечують кісткоутворення і активність мієлоїдного утворення клітин.
Хрящова тканина. В дозрілій кістці хрящова тканина утворює суглобовий хрящ, а в молодих тварин — ще й метафізарний хрящ на межі діафіза з епіфізом. Ці хрящі належать до гіалінових. Клітини хряща містяться в щільній міжклітинній речовині, яка складається з хондромукоїду, колагенових та еластичних волокон. Зріла клітина називається хондроцитом, незріла — хондробластом.
Однією з головних відмінностей функціональної морфології суглобового й метафізарного хрящів є їх полярність. Полярність суглобового хряща зумовлена його положенням між синовіальною рідиною та субхондральною кісткою, тоді як метафізарного — двома різними за біохімічними, біомеханічними та структурними властивостями епі- і субхондральними кістками (Б. В. Криштофорова, 1979). Епіметафізарна субхондральна кістка забезпечує полярність хряща, тоді як з боку діаметафізарної кістки відбувається інтенсивний ріст як самого хряща, так і ретикулофіброзної кісткової тканини з відкладанням неорганічних речовин у ділянці діафіза. Розвиток епіметафізарної субхондральної кістки залежить від віку тварини. Активне утворення її спостерігається до настання фізіологічної зрілості тварини. В цей період кістка має вигляд порівняно товстого шару, розміщеного над метафізарним хрящем кісткових пластин. Після руйнування метафізарного хряща вона дуже довго зберігається і має вигляд фронтальної лінії підвищеної рентгенощільності. Цей хрящ забезпечує ріст кістки в довжину.
21
Розділ 1
Структурні зміни метафізарного хряща трубчастих кісток кінцівок добре виявляються при різній локомоції тварин. Інтенсивність поступового зменшення товщі метафізарних хрящів більша при їх вирощуванні в умовах гіподинамії (Б. В. Криштофорова, 1982), що призводить до підвищеного синостозу. Вирощування батьків в умовах гіподинамії призводить до виникнення синостозу ще в пренатальному онтогенезі. Таке зрощування епіфізів з діафізами має відмінні якості і визначається як пренатальний синостоз. Він визначається можливістю товщини самого метафізарного хряща та його субхо-ндральних кісток, які разом утворюють зону росту (Б. В. Криштофорова, 1980; В. В. Яшина, 1992; П. М. Гаврилін, 1992).
Відповідно до закону розвитку зміни, що виникають у будь-якому одному структурному елементі кістки, корелятивно спричинюють зміни в інших. Збільшення біомеханічного навантаження на кістку призводить до посиленого розвитку компактної та губчастої речовин, гемолімфоцитопоетичної активності кісткового мозку, його імунокомпетентності, остеогенезу окістя та ендосту, збільшуючи пружність хрящів та сили пружних деформацій усієї кістки.
Типи кісток. За формою кістки бувають довгі трубчасті й довгі дугоподібні, короткі симетричні та асиметричні, пластинчасті.
Довгі трубчасті кістки — ossa longa — виконують біомеханічну функцію важелів опори і руху. Вони входять до складу скелета кінцівок. На довгій трубчастій кістці розрізняють середню частину — тіло, або діафіз, і суглобові кінці, або епіфізи.
Епіфізи зазвичай потовщені і вкриті суглобовим хрящем для з'єднання з іншими кістками.
У діафізі цих кісток дуже розвинута компактна речовина, що утворює кістково-мозкову його порожнину, заповнену жовтим кістковим мозком. Він збільшує пружні сили деформації кістки. В епіфізах міститься губчаста речовина, порожнини також заповнені кістковим мозком. У молодих тварин епіфізи відділяються від діафізів метафізарним хрящем, який у дорослих тварин руйнується і замінюється губчастою кісткою. У старих тварин кістково-мозкова порожнина діафіза проникає в епіфіз. Компактна речовина стоншується і стає ламкою.
Довгі дугоподібні кістки (ребра) мають пластинчасту або циліндричну форму. Вони утворюють бічні стінки грудної клітки і виконують таким чином функцію опори й захисту органів грудної порожнини (серця, легень). Водночас вони є важелями руху, беруть участь в актах видиху і вдиху. Довгі дугоподібні кістки мають більш-менш товсту компактну речовину, яка вкриває зовні губчасту речовину кістки.
Короткі кістки — ossa brevia — поділяють на непарні симетричні й парні асиметричні. До коротких непарних симетричних кісток належать хребці, які розміщені ланцюжком і утворюють хребетний стовп, до коротких парних асиметричних кісток (правих і лівих) — кістки суглобів зап'ястка і заплесна. Вони розміщені по дві—чотири в два або три ряди. Завдяки такому розміщенню короткі кістки виконують функції важелів опори й ресорну функцію. Короткі симетричні кістки виконують ще захисну функцію. Завдяки наявності в них дужок, які утворюють у цілому хребетний канал, вони захищають
22
Розділ 1
руйнується хрящ і туди проникають судини й остеобласти, які утворюють кісткову тканину, подібну до губчастої речовини. Губчаста речовина розростається, а хрящ руйнується, утворюючи енхондральну, а потім і періостальну кістку. Між епіфізом і діафізом залишається шар — метафізарний хрящ. Він входить у зону росту кісток разом з діаметафізарною та епіметафізарною субхон-дральними кістками. Метафізарний хрящ зберігається у молодих тварин. Додаткові центри скостеніння називають апофізами. Вони виникають у великих виступах (горбах) кісток (наприклад, у латеральному горбі плечової кістки), де закріплюються сухожилки м'язів або зв'язки. Кістки, в яких виникають два місця скостеніння, називають біепіфізарними, одне — моно-епіфізарними. Більшість кісток у кінцівках — біепіфізарні (особливо стило- і зейгоподію). Моноепіфізарні кістки трапляються в автоподії.
